МАПА УКРАЇНИ
Відбиток з мідної пластини (відтворення гравюри 1720 року), одна з перших підписана саме так.
Мапу «Україна — земля козаків із сусідами — Волощиною, Молдавією та Малими Татарськими провінціями» (Vkrania que et terra Cosaccorvm cum vicinis Walachiae, Moldaviae, Minoris Tartariae Provinciis), одну з серії мап України, створив провідний німецький географ і картограф Йоганн Баптист Гоманн (1664-1724). Засноване ним в 1702 р. у Нюрнберзі картографічне видавництво стало найважливішим у Німеччині XVIII ст., проіснувавши 150 років.
Видавництво Гоманна друкувало численні атласи та мапи, прикрашені багатим художнім декором, а також історико-етнографічними ілюстраціями. Автором ілюстрацій на картушах мап Й. Б. Гоманна були найкращі гравери Європи того часу: Ніколас Віссхер ІІ, Крістоф Вайгель, відомі своїми ілюстраціями до Біблії, що їх використовували як зразок гравери і художники Києво-Печерської лаври (як і митці інших художніх осередків України). Саме К. Вайгель вважається автором ілюстрацій до мап України Й. Б. Гоманна.
Найвідоміша мапа України Гоманна "Terra Cosaccorum", створена в 1712 р. у техніці гравюри на міді, мала кілька перевидань. Імператорський географ Священної Римської імперії, що слідкував за змінами політичних кордонів Європи, і навіть, за деякими даними, агент Петра І, Й. Б. Гоманн відобразив на мапі театр військових дій Північної війни (1700-1721) і зазначив Україну під її власною назвою, незважаючи на поділ кордонів по Дніпру, максимально наближено до тогочасної території проживання українців - від Перемишля і Сяноку до земель Слобожанщини. На картуші представлені символічно різні народи: в центрі із люлькою сидить козак-українець, хазяїн цих земель. Ліворуч від нього поляк у одязі шляхтича з шаблею, за ним офіцер у європейському одязі на фоні смугастого прапору з двоглавим орлом: дослідники дискутують, чи це представник Австрії з гербом Габсбургів, чи московит із імперським орлом. Праворуч стоїть яничар з шаблею та мушкетом; три сидячі фігури, ймовірно, символізують волоха, татарина, турка. Ми бачимо, як схожі костюми і аксесуари персонажів (люльки, одяг, шаблі), проте козаки-українці вже виокремилися і вибороли своє місце у європейській географії, хоч і воювали, можливо, у складі різних армій і жили у складі різних утворень. Ця мапа цінна як наукове і історичне джерело, адже відображає гори, ліси, степи, моря і річки, населені пункти різного роду – укріплені фортеці, великі і малі міста, дороги, тогочасні кордони і навіть військові події. Важлива мапа Гоманна і як культурний артефакт, алегорічне зображення політичної ситуації навколо України на початку XVIII ст. Мапа має високу художню цінність як зразок граверного мистецтва початку XVIII ст. Якісна сучасна гравюра-відбиток з мідної пластини мапи України Гоманна 1720 року достойно прикрасить колекцію поціновувачів і нагадуватиме про минуле і майбутнє України, нерозривно зв’язане із Європою.
КАРТА УКРАИНЫ
Отпечаток с медной пластины (отделение гравюры 1720 года), одна из первых подписана именно так.
Карта "Украина - земля казаков с соседями - Волощина, Молдавия и Малые Татарские провинции" (Vkrania que et terra Cosaccorvm cum vicinis Walachiae, Moldaviae, Minoris Tartariae Provinciis), одна из серии карт Украины, создана ведущим немецким географом и картографом Иоганном Баптистом Гоманном (1664-1724 Основан им в 1702 году. в Нюрнбергском картографическом издательстве стало самым важным в Германии XVIII века. , после 150 лет существования.
Издательство «Гоманна» напечатало многочисленные атласы и карты, украшенные богатым художественным декором, а также историко-этнографические иллю Автор иллюстраций на картушах карт Ю. .. Гоманны были лучшими граверами Европы того времени: Николай Вишер II, Кристоф Вайгель, известный своими иллюстрациями к Библии, что их использовали в качестве примеров граверы и художники Киево-Печерской Лавры (а также художники других художественных келий Украины). К самому себе. Вайгель считается автором иллюстраций к картам Украины y. Б. Гоманна.
Самая известная карта Украины гоманна "terra cosaccorum", созданная в 1712 году в технике гравировки на меди, имела несколько переизданий. Императорский географ Священной Римской империи, наблюдавший за изменениями политических границ Европы, и даже, по некоторым данным, агент Петра I, Ю. Б. Гоманна изобразила на карте театр военных действий Северной войны (1700-1721) и отметила Украину под своим именем, несмотря на разделение границ через Днепр, максимально приближенную к тогдашней территории резиденции украинцы - от Перемыслии и Сянок до земель Слобожанской области. Картуші представляли символично разные народы: в центре с люлькою сидит козак-украинец, владелец этих земель. Слева от него поляк в одежде джентльмена с саблей, сзади офицер в европейской одежде на фоне полосатого флага с двуглавым орлом: исследователи обсуждают, представитель Австрии с гербом Габсбурга или Москвич с имперским орлом. Справа стоит янчар с саблей и мушкетом; три сидящие фигуры, вероятно, символизируют волоха, татарина, турка. Мы видим, как похожие костюмы и аксессуары персонажей (люльки, одежда, шабли), но украинские казаки уже изолировали и выбрали свое место в европейской географии, хотя воевали, возможно, в составе разных армий и жили в составе разных формирований. Эта карта ценна как научно-исторический источник, так как отражает горы, леса, степи, моря и реки, разного рода поселения – укрепленные крепости, большие и малые города, дороги, современные границы и даже военные события. Важная карта Гоманны и как культурный артефакт, аллегорический образ политической ситуации вокруг Украины начала XVIII века. Карта имеет высокую художественную ценность как образец гравюрного искусства начала XVIII века. Качественная современная гравировка-отпечатка с медной пластины карты Украины Homanna 1720 достойно украсит коллекцию ценителей и напомнит о прошлом и будущем Украины, неразрывно связанных с Европой.
«Генеральна карта України» 1648 р., одна з перших підписана саме так,лат. Delineatio Generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina. Cum adjacentibus Provinciis)
Технічні характеристики:
Розмір відбитка: h45,0xb58,0 cм.
Папір: "Filc", білий з затемненням.
Колір чорнила: чорний.
Наклад: 100 примірників.
Відбиток з мідної пластини (відтворення гравюри 1648 року) та печать БФ «Українська Лавра» в рамках проекту - «Українська сакральна гравюра»
«Генеральна карта України» (лат. Delineatio Generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina. Cum adjacentibus Provinciis) — це створена у 1648 році географічна мапа, що включає Україну та сусідні із нею землі. Рукопис мапи складений французьким військовим інженером і картографом Гійомом Левассером де Бопланом (1600-1673), а вигравійована мапа відомим нідерландським картографом, гравером і художником Віллемом Гондіусом.
Мапа має розміри 42 х 54,5 см і масштаб 1:1 800 000, а також орієнтацію на північ внизу аркушу. На мапі включено практично всю територію сучасної України. Це одна з найбільш ранніх і найбільш достовірних мап південної частини Східної Європи і перша західноєвропейська мапа, присвячена власне Україні.
Боплан приїхав служити до Речі Посполитої в період до 1632 року, оскільки його запросив до Польщі король Сигізмунд ІІІ. Боплан служив старшим капітаном артилерії і військовим інженером польських військ. Річ Посполита потребувала зміцнення південно-східних кордонів, що знаходилися під загрозою османів та козацьких повстанців. У 1630-их Боплан побудував фортифікації в Барі, Бродах, Кременчуці, фортецю Кодак на місці теперішнього міста Дніпра.
Новий польський король Владислав IV Ваза і коронний гетьман Станіслав Конецпольський доручили Боплану скласти детальну мапу України. У 1639 році він уклав рукописну мапу «Tabula Geographica Ukrainska» («Українська географічна карта»). Коли в Україні почалася повстання Хмельницького, що перейшло у війну за незалежність, Боплан повертається у Францію. Дорогою додому до Руану в 1647 році у Гданську Боплан передав рукописні ескізи картографу Віллему Гондіусу, який виготовив у 1648 році гравійовану на міді «Генеральну карту України».
В Руані Боплан видає ще кілька варіантів мап України, зокрема в 1650 році «Спеціальну карту України» (лат. Delineatio specialis et accurate totius Ukrainae cum suis polatinatibus ac districtibus provinciique adiacentibus), величезну топографічну мапу України на 9 аркушах. У 1651 році Боплан публікує твір під назвою «Опис України, кількох провінцій королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансильванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн» - в його уявленні Україна була збірною назвою кількох провінцій Речі Посполитої, що знаходилися поруч із Дніпром. «Опис України» перевидавався кілька разів в різних країнах. Ця книга була першою, де опубліковано географічну, економічну та демографічну характеристику України. Видання 1660 року першим було ілюстровано мапою України Боплана. Боплан першим включив Україну (принаймні за назвою, як країну зі своєю окремої картою) в географію Європи. Мапа України Боплана використовувалася як основа для багатьох мап до початку ХХ ст., вона має величезну цінність як джерело географічних, історичних, етнографічних знань.
.jpg)
МАПА ЗЕМЛІ ІЗРАЇЛЮ
Відбиток з мідної пластини.
Відтворення картографічної ілюстрації до «Амстердамської Аггади». Гравер Абрахам бар Яаков. 1695 (1712).
Гравюра «Мапа Землі Ізраїлю» Абрахама бар Яакова є унікальним твором мистецтва з декількох причин. Амстердамське видання «Пасхальної Аггади» (1695) перевидавали незліченно більшу кількість разів, ніж три її попередниці – «Празьку Аггаду» (1525), «Аггаду» з Мантуї (1560) та венеційське видання «Аггади» (1609). Перед вами відтворення перевиданої в 1712 році мапи 1695 року. По-друге, автором ілюстрацій до єврейської священної книги (Аггада - збірка мідрашів, псалмів та молитов для читання у ніч пасхального седеру) вперше в історії став прозеліт, новонавернений в іудаїзм колишній християнський проповідник, що приїхав до Амстердаму з Рейнської області Німеччини і працював там як гравер та друкар щонайменше чверть століття. Нарешті, вперше в історії «Аггада» була проілюстрована гравюрами на міді, а не на дереві, чим задала новий стандарт якості графіки в іудейській теологічній літературі. Мідьорити ці являли собою наслідування гравюр християнської ілюстрованої Біблії Маттеуса Меріана Старшого (1630).
Гравюра виконується на мідній пластині в кращих традиціях європейського гравіювання, друкується на спеціальному якісному папері. Мідні пластини стали популярними завдяки своїй здатності забезпечувати високу деталізацію зображення та довговічність відбитків.
«Амстердамська Аггада» стала першою книгою на івриті, яка містила мапу Святої Землі – не першою друкованою мапою на івриті, проте першою, надрукованою як частина книги, на її зворотньому форзаці, яка могла розкладатися і показувала Вихід євреїв з Єгипту, маршрут, яким коліна Ізраїлю мандрували через пустелю, та Землю Ізраїлю, розділену на племінні території. Мапа спиралася на існуючу модель – мапу Святої Землі з «Theatrum Terrae Sanctae» (1590) голландського картографа Крістіана ван Адріхома. Оригінал Адріхома орієнтований на схід, середземноморське узбережжя утворює нижній горизонт сторінки, місто Дамаск — крайній лівий кут, а Єгипет — в крайньому правому нижньому куті сторінки. Земля Ізраїлю розділена на племінні території, а назви відомих біблійних міст і містечок, інших місць (приміром, Маарат га-Махпела, похоронна печера Авраама та інших патріархів) ретельно позначені на івриті.
Основна відмінність карти Бар Яакова — він залишив частину низу сторінки порожньою для Середземного моря та заповнив простір різними ілюстраціями та зображеннями. У крайньому правому нижньому куті богиня Нілу під парасолькою їде на крокодилі. Ліворуч від неї знаходиться таблиця з легендою в маньєристичній вибагливій рамці, де перелічено і позначено окремими літерами сорок одну стоянку, через які ізраїльтяни пройшли сорок років йшли через пустелю. Ліворуч від таблиці зображено корабель, що потрапив у шторм, з двома фігурами на кормі, які кидають третю фігуру, Йону, в пащу кита, що спливає на поверхню; під морською сценою, відразу ліворуч від таблиці, на суші уклінна фігура Йони, який дивом врятувався. Ближче до лівого краю сторінки — круглий компас (з напрямками на івриті), потім — група корів; гордий орел, що возсідає на кам’яній лаві. Лава, як вказує підпис на івриті внизу, слугує масштабом відстаней для мапи у перських милях (парасангах). Сам художник причину для включення мапи у «Аггаду» вказує у написі вгорі (меншими літерами): «Для того, щоб повідати кожній мудрій людині маршрут сорокарічної подорожі пустелею, і ширину й довжину Святої Землі від річки Єгипетської до міста Дамаска та від долини Арнон до Великого моря, а всередині неї територію кожного племені і кожного коліна…». Жоден попередній ілюстратор «Аггади» ніколи не вважав важливим зобразити точні етапи подорожі ізраїльтян, як це зробив Бар Яаков.
Завдяки використанню технологій 17-18 століть технологій, наш мідьорит «Мапа Землі Ізраїлю» передає всі особливості оригіналу, що дозволяє поціновувачам мистецтва та історії доторкнутися до кількатисячолітньої історії єврейського народу і нерозривно пов’язаної із нею історії християнської Європи, невід’ємною частиною якої є також Україна.
ГЕТЬМАН ІВАН САМОЙЛОВИЧ В ОБРАЗІ «КОЗАЦЬКОГО МАРСА»
Технічні характеристики:
Розмір відбитка: h38,0xb41,0 cм.
Папір: "Filc", колір білий з тонуванням.
Колір чорнила: чорний.
Наклад: 100 примірників.
Гравюра відтворена з малюнка синодика Батуринського Крупицького монастиря, який
є унікальною пам’яткою історії та мистецтва нашого народу XVI ст. Гетьман Іван Самойлович, за роки правління, на державному рівні вживав заходи, щоб зупинити процес втрати Київською метрополією своєї самостійності.
Зображення гетьмана Івана Самойловича, як кремезного воїна в архаїчних обладунках, який тримає у правій руці булаву, а у лівій – бунчук, відображає його військову міць та рішучість. Він стоїть на човні в оточенні воєнної арматури, що підкреслює його роль як захисника і воїна, та має вигляд справжнього «Козацького марса».
Ця гравюра не тільки передає зовнішній вигляд одного з найвідоміших гетьманів
України, але й символізує його непохитність та лідерські якості. Іван Самойлович
відігравав ключову роль у збереженні автономії Київської метрополії, а його зображення у вигляді могутнього воїна підкреслює його вклад у зміцнення української державності.
Мистецька майстерність, з якою виконана ця гравюра, демонструє увагу до деталей та
глибоке розуміння історичного контексту. Архаїчні обладунки, які носить гетьман, та
його рішучий вираз обличчя передають дух часу та показують його як сильного та
непохитного лідера. Човен, на якому стоїть Самойлович, символізує подорож та
боротьбу за незалежність, а воєнна арматура навколо нього підкреслює його військові досягнення.
Гравюра «Іван Самойлович в образі “Козацького марса”» була виготовлена з
використанням мідної пластини.(Мідіорита). У XVII-XVIII століттях мідні пластини широко
використовувалися для гравіювання завдяки їхній здатності зберігати дрібні деталі та
довговічності. Мідні пластини також добре підходили для виготовлення зображень, що
мали складні композиційні елементи, як-от архаїчні обладунки, воєнна арматура та інші
дрібні деталі, що характеризують зображення Івана Самойловича. Використання міді для створення гравюр забезпечувало збереження чіткості та яскравості ліній, що робило гравюру не лише історично важливою, але й мистецьки вражаючою.
Ця гравюра є цінним історичним артефактом, що відображає не лише особистість Івана Самойловича, але й його внесок у боротьбу за збереження української автономії.
Завдяки використанню сучасних технологій, факсиміле гравюри зберегло всі художні
та історичні деталі оригіналу, що дозволяє сучасникам відчути дух тієї епохи та
усвідомити велич українських гетьманів.
ПОРТРЕТ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Відбиток із мідної пластини (відтворення гравюри 1651 року) БФ «Українська Лавра» в рамках проекту - «Українська сакральна гравюра»
Оригінальний твір мистецтва пов’язано з іменем відомого нідерландського картографа, гравера і художника Віллема Гондіуса (Гондта), який жив у Гданську і мав титул і привілеї придворного гравера польських королів Владислава IV Вази і Яна-Казимира. Гравійований портрет Богдана Хмельницького 1651 року Гондіус міг виконати за малюнком Абрагама ван Вестерфельда, що перебував у війську Януша Радзивіла в 1651 році, коли поляки захопили Київ, адже на гравюрі є позначка лише про те, що Гондіус її вирізав (sculpsit), а не створив малюнок (inventor).
Портрет Богдана Хмельницького відображає не лише історичну постать, але й дух того часу. Цей гетьман Війська Запорозького очолив боротьбу за незалежність України у XVII столітті. Підпис повідомляє: «Богдан Хмельницький, Війська Запорозького Головнокомандувач, Війни Хлопської Зачинатель, Повсталого Козацтва і Народу Українського Князь» (лат. «Bohdan Chmielnicki Exercitus Zaporovieñ Præfectus, Belli Servilis Autor Rebelliumq Cosaccorum et Plebis Ukrayneñ Dux»). Гравюра передає всю велич і силу цієї видатної особистості. Майстерно створене детальне і виразне зображення гетьмана підкреслює його риси характеру та роль в історії України.
Гравюру «Портрет Богдана Хмельницького» було виконано на мідній пластині у 1651 році у традиціях нідерландського гравіювання і надруковано у кращій майстерні Гданська. Саме мідні пластини забезпечували високу деталізацію та довговічність відбитків.
Завдяки техніці виконання було передано текстуру одягу, зброї та, навіть, вираз обличчя Богдана Хмельницького. На зображенні гетьман постає у повному обладунку, що символізує його військову міць і рішучість у боротьбі за свободу свого народу. Саме ця гравюра стала найвідомішим прижиттєвим портретом Хмельницького. Автори інших численних зображень Хмельницького, починаючи з кінця XVII століття використовували гравюру Гондіуса як зразок, додаючи деякі авторські зміни. Одним із варіантів повторення гравюри Гондіуса є портрет Хмельницького на купюрі сучасної України номіналом 5 гривень. Наслідували українські гравери і художні прийоми Гондіуса, використані в «Портреті Богдана Хмельницького» (так зробив Олександр Тарасевич у «Портреті Андрея Казимира Завіши» 1680-х років). Містився один із відбитків портрета Хмельницького роботи Гондіуса і в альбомах із зразками гравюр, за якими вчилися в малярській майстерні Києво-Печерської лаври.
«Портрет Богдана Хмельницького» є важливим історичним і культурним артефактом, що поєднує в собі європейське мистецтво та українську історію. Він є свідченням тісних культурних зв’язків між Україною та Європою в епоху бароко. Гравюра не лише зберігає пам’ять про видатного гетьмана, але є символом боротьби українського народу за незалежність і самобутність.
Завдяки сучасним технологіям гравюра набула всі особливості оригіналу, що дає змогу доторкнутися до славного минулого України. Цей твір мистецтва заслуговує на особливе місце в колекції кожного поціновувача історії та культури України.
.jpg)
Естамп «Великий гетьман литовський князь Костянтин Острозький»
Київ, 2024
Папір, офорт, акватинта
Гравюра присвячена князю Костянтину Острозькому – видатній постаті української історії, представнику славетної династії князів Острозьких, які належали до найвпливовіших князівських родів в історії Східної та Центральної Європи протягом ХV – початку ХVІІ ст.
Князь Костянтин Іванович Острозький (1460–1530) – уславлений військовий і державний діяч Великого Князівства Литовського, Руського і Жематійського. Він обіймав найвищі посади у владній ієрархії литовського князівства: з 1497 р. – багаторічний великий гетьман литовський, з 1511 р. – каштелян Віленським, з 1522 р. – воєвода Трокський.
Один із найвидатніших європейських полководців XVI ст., Костянтин Острозький брав участь у 35 битвах проти татар, проти московського князівства, із яких програв лише дві. Найбільш успішними були битва під Вишневцем у 1512 р. та битва під Ольшаницею на Київщині у1527 р., коли з татарського полону звільнили 40 тисяч українських бранців. Особливе значення мала переможна битва під Оршею, яка відбулася 8 вересня 1514 р. В ній армія Великого князівства Литовського очолювана головнокомандувачем князем Острозьким здобула блискучу перемогу над військом московського князівства, чисельністю у два рази більшою. Завдяки цій перемозі було зупинено московську експансію на Захід. Оршанська битва мала значний міжнародний резонанс, а за військову звитягу князя Острозького порівнювали з героями античної та священної історії.
Князь Костянтин Острозький був покровителем й чи не найщедрішим меценатом Православної церкви, відстоював права православних, був фундатором багатьох православних храмів на землях литовського князівства. За заповітом похований у Києво-Печерській лаври. У 1579 р. молодший син великого гетьмана литовського князь Василь-Костянтин Острозький, для увічнення пам’яті свого знаменитого батька, спорудив величний надгробок Костянтину Івановичу Острозькому в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. В просторі давнього православного храму ренесансний надгробок князю К. І. Острозькому простояв більше 360 років. В роки Другої світової війни надгробок, як і собор, було знищено вибухом 3 листопада 1941 р. Нині, у відбудованому державним коштом Успенському соборі Києво-Печерської лаври частково відтворено надгробок князю К. І. Острозькому (2021 р.) Зображене на гравюрі архітектурно-декоративне обрамлення надгробку, яке оздоблено військовою арматурою, прапорами, геральдикою, наслідує вигляд пам’ятки до руйнування.
Естамп «Великий гетьман литовський князь Костянтин Острозький» створено в рамках мистецького проєкту «Визначні діячі української історії та Києво-Печерська лавра» благодійного фонду «Українська лавра».
Гравюра Івана Мігури "Гетьман Мазепа серед своїх добрих справ"
Іван Мігура, у чернецтві – Іларіон, працював у друкарні Києво-Печерської лаври наприкінці XVІІ – на початку XVІІІ століть. Він був майстром саме панегіричної гравюри, що вихваляла чесноти й досягнення тієї чи іншої особи. Свідомі перебільшення, ефектні алегорії, повторення одних і тих самих тез по кілька разів — упізнавані ознаки епохи бароко, що яскраво проявилися в українському мистецтві
Відбиток з мідної пластини гравюри за технологією 18 століття БФ «Українська Лавра» в рамках проєкту - «Українська сакральна гравюра».
Технічні характеристики:
Розмір відбитка: h45,0xb31,5 cм.
Папір: "Filc", білий з затемненням.
Колір чорнила: чорний.
Наклад: 100 примірників.
Деякий час цей твір датували 1706 роком. Але в наші дні дослідники прив’язують гравюру до 12 жовтня 1705-го – дати, коли Мазепа відвідував Київ. Власне на честь цієї події гравюра й була виконана та саме тоді презентована гетьманові.
Верхній ряд представляє шість київських церков, побудованих або реконструйованих на кошти Мазепи. Перший у ряду — Микільський військовий собор. Він був розташований поблизу теперішньої площі Слави, у 1930-х його підірвали більшовики. Далі – Троїцька надбрамна церква й Успенський собор Києво-Печерської лаври. Перша – храм часів Київської Руси, відбудований у барокових формах на кошти Мазепи, тепер – головний вхід до Лаври. Натомість основний храм комплексу – Успенський собор – також зведений у часи Київської Руси та відбудований за Мазепи – більшовиків не пережив. Підірваний 1941-го й відбудований аж 2001 року. Так само і Братська Богоявленська церква, знищена у 1930-ті. На щастя, до нас дійшли дві останні у ряду церкви – Усіх святих та Воскресенська церкви Києво-Печерської лаври.
На всіх зображених храмах – родовий герб Івана Мазепи. Гетьман був знаним благодійником: він не шкодував грошей не лише на спорудження величних храмів, а й на видання коштовних книг. Його меценатська діяльність мала практичну мету: так він прагнув підвищити свій авторитет, вкоренитися на Лівобережжі. Мазепа був чужий у середовищі місцевої старшини, що встигла поріднитися між собою в кількох поколіннях. Тактика гетьмана спрацювала. Слава та чесноти, якими наділяли його художники й поети того часу, не можуть зрівнятися із возвеличуванням жодного з його попередників. На жаль, більшість цих творів знищено після Полтавської катастрофи 1709 року.
Між церквами розміщено ротонду з сімома стовпами. Вона символізувала мудрість, що поєднує сім вільних наук: граматику, діалектику, риторику, аритметику, геометрію, астрономію, музику.
На наступному рівні ми бачимо ряд святих. Один із них – Андрій Первозванний. Він передає орден свого імені Іванові Предтечі, святому заступникові гетьмана. Кавалером цього ордену був Іван Мазепа. У цьому регістрі – також й інші Івани: Богослов, Златоуст, Воїн, Кущник та Ліствічник.
Третій нижній ряд представляє самого Мазепу в оточенні алегорій своїх чеснот: розсудливости, мудрости, істини, красномовства, справедливости, науки. Гетьмана представлено в образі Марса та з булавою. Довгий час гравюру Мігури вважали єдиним прижиттєвим портретним зображенням Мазепи з тих, що дійшли до нас. Але не так давно виявили відбиток гравюри Данила Галяховського "Апофеоз Мазепи", що датують 1708 роком. На ній, як і на гравюрі Мігури, Мазепа зображений в образі Марса, оточений алегоріями своїх чеснот. Обличчя на обох гравюрах ідентичне, що дає змогу впевнено говорити про достовірне портретне зображення гетьмана, на противагу пізнішим.
"Заходиш до слави церков, славетний патроне, і бачиш ще один врожай промовистої перемоги" – проголошує напис латинською знизу на гравюрі.
.jpg)
« ОДКРОВЕННЯ ПРО ЗАСНУВАННЯ ЦЕРКВИ ПЕЧЕРСЬКОЇ » З ПАТЕРИКА 1661 Р .
Відбиток з мідної пластини гравюри за технологією 18 століття БФ «Українська Лавра» в рамках спільно... Ещё
"ОТКРОВЕНИЕ О ОСНОВАНИИ ЦЕРКВИ ПЕЧЕРСКОЙ" ИЗ ПАТЕРИКА 1661 г.Р.
Отпечаток с гравировки медной пластины по технологии 18 века БФ "Украинская Лавра" в рамках совместного проекта с НЗ "Киево-Печерская Лавра" - "Украинская Священная Гравюра"
Технические характеристики:
Размер отпечатка: в20,5 х ш 12,5 см.
Бумага: литая бумага.
Цвет чернила: черный.
Накладка: 100 экземпляров.
Гравировка создана из киевских иллюстрированных изданий «Киево-Печерского патерика»
1661 и 1702 гг. На верхней части гравюры изображена Печерская Богородица в окрестностях
Прп. Антоний и Феодосия. В нижней части гравюры передается легенда о вкладе
Шимона в учреждении церкви.
Эта гравюра не только прекрасный пример художественного искусства, но и важная
с историческим документом,
Киево-Печерская Лавра. Образ Богородицы Печерской, окруженная святыми
Антоний и Феодосий, подчеркивает святость и значение места, где оно создано.
Легенда о вкладе Симона в создание церкви добавляет гравюру особенного исторического
и духовного контекста.
"Киево-Печерский патерик" - один из самых распространенных в Украине в XVII-XVIII
многовековые образцы агіографической прозы. Он обладает чертами жизни святых и паломников
Литература с описанием храмов и чудотворных мощей, дополненная их графічними
с изображениями. Эта гравюра, являясь частью такого издания, несёт не только
эстетическая ценность, но и глубокое духовное содержание, которое делает съедобным уникальным и
существо, похожее ни на что другое.
Гравировка "Откровение об фундаменте Печерской церкви" от Патерика 1661 г.р. ,
Создано из киевских иллюстрированных изданий «Киево-Печерской патерики» 1661 и 1702 годов
Пр. , был сделан с помощью медной пластины. Медные тарелки широко раскрыты
Применяли в XVII-XVIII веках для создания гравюр благодаря своим умению
для обеспечения высокой детализации и четкости изображения. Художественная работа, с
которая выполнена из этой гравировки, впечатляет своей детализацией и точностью, передавая не только
внешняя красота, но и внутренняя духовная суть изображенных сцен.
Благодаря сохранению всех оригинальных характеристик с современными
технологии, эта гравюра продолжает очаровывать и вдохновлять новые поколения ценителей
искусство и история. https://www.facebook.com/profile.php?id=100094662175567
.jpg)
Ця гравюра є чудовим вибором для подарунка.
Завдяки своїй історичній значущості та мистецькій майстерності, вона стане
справжньою окрасою будь-якої колекції. Унікальність і сакральна енергетика, що
притаманні цій гравюрі, роблять її безцінним артефактом, який може не лише доповнити
приватну збірку, але й стати незабутнім і шанованим подарунком для поціновувачів
історії та культури.
Гравюра «Преподобний Нестор Літописець»
За ілюстрацією Леонтія Тарасевича до книги «Патерик Печерський», друкарня Києво-Печерської лаври, 1702.(Копія)
Папір, друк
Прп. Нестор Літописець – найславетнішій із давніх українських хроністів і церковних письменників. Його називають першим вітчизняним істориком. Нестор був одним з найавторитетніших печерських старців свого часу. На сьогодні відомо три його твори: Житіє прп. Феодосія, «Читання» про св. Бориса і Гліба та славнозвісна «Повість минулих літ», яка дійшла до нашого часу в суттєво переробленому вигляді. 1091 року прп. Нестор керував відкриттям мощей прп. Феодосія Печерського та їх перепохованням в Успенському соборі. Написана ним оповідь про цю подію увійшла до «Повісті минулих літ». Окремі частини його творів використані укладачами Патерика Печерського.
Прп. Нестор належить до Собору святих Ближніх печер Києво-Печерської лаври. Там же знаходяться його мощі.
«Патерик Печерський» – збірка оповідань про заснування Києво-Печерського монастиря та життя перших лаврських ченців, була створена у ХІІ – ХІІІ ст. й належить до найвизначніших пам’яток давнього українського письменства.
Перше кириличне видання Патерика, оздоблене ілюстраціями талановитого українського майстра Іллі було надруковане у лаврі в 1661 році. Видання користувалося великим попитом й було передруковано кілька разів.
На початку XVIII ст., у грудні 1702 р. у лаврі вийшло друком нове розкішне видання Патерика з гравюрами відомого українського майстра Леонтія Тарасевича. Воно призначалося для подарунків високо поставленим особам та гостям Києво-Печерської лаври.
Виконані в техніці мідерита барокові ілюстрації Леонтія Тарасевича, в яких події й чудеса давнини переносилися в архітектурно – побутові реалії лаври кінця XVII ст. вражають глибиною змісту та життєвою переконаністю.
Вони стали видатним явищем в українському мистецтві й не одне століття слугували зразками для митців Києво-Печерської лаври. Прикметно, що у печерах над гробницею прп. Нестора Літописця вже кілька століть міститься ікона написана на основі гравюри Л. Тарасевича до Патерика.
Михайло Грушевський назвав Патерик Печерський «золотою книгою українського письменного люду, джерелом його літературної утіхи і морального поучення». Він також зазначав: «…Може це виглядати на парадокс, коли скажемо, що Патерик і Кобзар – це були дві найпопулярніші українські книги».
Гравюра «Преподобний Нестор літописець» створена за мистецькою програмою популяризації національного культурного надбання благодійного фонду «Українська лавра».
Преподобний Агапіт Печерський народився в Києві, був учнем св. преподобного Антонія Печерського. Святий Агапіт безоплатно допомагав хворим, зцілюючи їх своєю молитвою і даючи їм ті трави, які сам вживав у їжу. Преподобний зазнав багато скорбот від заздрісного лікаря-вірменина, який хотів його отруїти. Але Господь зберігав свого угодника, і отрута не шкодила йому. Своїми чудесами св. Агапіт навернув у православ'я лікаря-вірменина, і той прийняв чернечий образ. Після багатьох трудів і подвигів преподобний Агапіт мирно спочив у Господі близько 1095 р., його поховали в Ближніх печерах Києво-Печерського монастиря.
Преподобний Агапіт Печерський, лікар ("лікувач") безкорисливий, родом із Києва, постриженик і учень преподобного Антонія Печерського, жив у XI столітті. Якщо хтось із монастирської братії хворів, преподобний Агапіт приходив до нього і самовіддано доглядав за хворим, годував вареною травою, яку готував сам, і хворий одужував за молитвою преподобного. До монастирського лікаря, який володів даром зцілення, зверталися по допомогу і багато мирян. Водночас у Києві був досвідчений лікар-вірменин, який за одним виглядом хворого міг визначити ступінь хвороби і навіть точно визначити день його смерті. Коли один із таких приречених звернувся до святого Агапіта, благодатний цілитель із молитвою дав йому скуштувати їжі з монастирської трапези, і хворий одужав. Розпалений заздрістю лікар хотів отруїти Агапіта, але Господь зберіг преподобного, і отрута не подіяла.
Святий Агапіт зцілив Чернігівського князя Володимира Мономаха, майбутнього великого князя Київського (1114-1125), надіславши йому варене биліє. Вдячний князь сам прийшов у монастир і хотів бачити свого цілителя, але смиренний подвижник сховався і не прийняв дарів.
Коли сам святий цілитель захворів, до нього прийшов той самий лікар-вірменин і, оглянувши, сказав, що смерть настане через три дні. Водночас він дав обітницю стати православним ченцем, якщо його передбачення не здійсниться. Преподобний відповів, що Господь відкрив йому, що покличе його тільки через три місяці.
Святий Агапіт спочив через 3 місяці (1 червня, не пізніше 1095 року), а вірменин прийшов до ігумена Печерського монастиря, покаявся і прийняв постриг. "Вірно, що Агапіт - угодник Божий, - сказав він. - Я добре знав, що не можна йому було при хворобі його пережити трьох днів, а Господь дав йому три місяці". Так преподобний вилікував душевну недугу і направив на шлях спасіння.
.jpg)
Преподобний Аліпій Печерський народився близько 1065 або 1070 року і є наслідувачем євангеліста Луки. З молодих років Аліпій був відданий батьками на навчання до грецьких іконописців, які прийшли для прикраси святої Печерської церкви. І він був свідком того чудового дива, яке описано в оповіді про святу Печерську церкву, коли під час робіт іконописців з прикрашання вівтаря в ньому зобразилася сама собою ікона Пресвятої Богородиці, засяяла яскравіше за сонце, потім голуб вилетів з її вуст і після тривалого літання влетів у вуста ікони Спасителя
Він приймає чернечий постриг у Печерському монастирі від ігумена Никона і починає вдосконалюватися не лише в іконописній справі, а й у чернечих подвигах, будуючи в собі гідне житло Святого Духа.
Ніколи не брав він плати за свою роботу, але якщо ж йому траплялося виручити що-небудь за рукоділля, він розділяв це на три частини: першу частину відкладав на все потрібне для ікон, другу - на милостиню жебракам, третю - на потреби монастирські.
Вночі він займався пильнуванням, молитвою і поклонами; коли ж наставав день, то зі смиренністю, безкорисливістю, чистотою, терпінням, у пості, богомислії належав іконописанню.
З благословення ігумена преподобний Аліпій був висвячений у священицький сан. Одного разу в монастир прийшла людина дуже хвора, якій не допомагали жодні ліки. Преподобний Аліпій висповідав її, помазав її гнійні рани на обличчі фарбами для ікон, відвів до Церкви, де та причастилася Святих Христових Таїнств, і після цього наказав умити обличчя водою, якою замивають руки священики після Причастя. Чоловік після цього зцілився, а його онук на знак подяки за це пізніше вніс великі пожертви на монастир.
Відомо з житія преподобного Аліпія як один благочестивий чоловік побудував Церкву і просив через двох ченців умовити Аліпія іконописця написати ці образи. Через них він передав дошки для ікон і срібло. Але недбайливі ченці забрали срібло собі і двічі говорили цьому чоловікові, що Аліпій нібито вимагає ще. Але коли настав час забирати ікони, вони оббрехали Аліпія і сказали, що він забрав срібло і відмовляється писати ікони. Людина ця прийшла до ігумена Никона і, розповівши про все, що сталося, просила справедливого суду над ні в чому невинним іконописцем. Аліпій, приведений до ігумена, був збентежений, але яким було їхнє загальне здивування, коли принесли дошки для написання ікон, а на них чудесним чином уже були написані чудові образи Спасителя, Божої Матері та святих Божих ікон.
Ченців, які так несправедливо вчинили з преподобним Аліпієм, вигнали з монастиря, а слава про чудеса, що стаються за молитвами преподобного й від написаних ним ікон, дійшла й до самого київського князя.
Одного разу попущенням Божим вигорів від пожежі в Києві весь Поділ, згоріла там і церква, в якій стояли ті ікони. Але після пожежі всі сім ікон були знайдені цілими й неушкодженими. Почувши про це, князь прийшов сам подивитися на диво. І, побачивши вцілілі ікони, почув, як раніше вони були написані в одну ніч Божим помахом, що позбавив від напасті преподобного Аліпія. Всі ці події свідчили про доброчесне життя преподобного отця нашого Аліпія, заради якого нерукотворно зобразилися ті ікони.
Коли преподобний Аліпій сильно захворів, один чоловік просив написати його ікону Успіння Пресвятої Богородиці, і дуже засмутився від того, що за станом свого здоров'я преподобному це буде практично неможливо зробити, бо той не вставав зі свого ліжка. Тієї ночі в келію до Аліпія прийшов Ангел, сам написав ікону і разом із нею зник.
Наступного ранку той чоловік, коли увійшов до Церкви, побачив чудову ікону Успіння на спеціально приготованому для неї місці й одразу ж поспішив до монастиря. Вони з ігуменом Никоном прийшли до преподобного Аліпія, і той повідав їм, що ікона ця нерукотворна, а написана Ангелом Божим, після чого з миром спочив за Господа і був похований в Антонієвих Печерах Лаври.
Ілія Печерський (преподобний Ілія Муромець) - чернець Києво-Печерського монастиря. Святий православної церкви, шанується в лику преподобних у Соборі преподобних отців Києво-Печерських Ближніх печер,автор чернець Ілля.
РОЗП'ЯТТЯ ХРИСТОВЕ
Опис гравюри:
Гравюра з Євангелія 1769 року, виданого в друкарні "Києво-Печерської лаври". На гравюрі зображено Розіп’ятого на хресті Сина Божого, Ісуса Христа. Під хрестом - янголи, які жахаються, сумують та вказують на Спасителя Світу. Під хрестом, на тлі гори Голгофи зображено череп та кістки праотця людства Адама, гріх якого зцілює на хресті Христос. В кутах гравюри, “на чотири сторони світу” зображені “тетраморфи” які оформлені в барочних рамках, крилаті янгольські істоти з видіння пророка Єзекіїля, які в християнській традиції стали символами чотирьох Євангелістів: Матвія (людина), Марка (лев), Луки (тілець), Іоанна (орел). Це в спомин слів Спасителя, що Його Євангеліє буде проповідано всім народам, до кінців землі. Таким чином, Смерть Христа на хресті представлена як вищий момент Його слави, як серцевина Благої Звістки (Євангелія): “Бо так сильно полюбив Бог цей світ, що віддав Свого Єдиного Сина заради того, щоб кожен, хто в Нього вірує, не був загублений, а здобув вічне життя” (Ін 3:16).
Технічні характеристики:
1. Розмір відбитка: h35,0xb21,5 cм.
2. Розмір відбитка з полями: h43,0хb30,0 см.
3. Виробник папіру: Magnani 1404, Itali.
Папір "Corona" 630/L G/MQ 310 LISCIA.
4. Колір папіру: білий з тонуваннаям (зістарена).
5. Колір чорнила: чорний.
6. Тираж (наклад): 100 примірників.
.jpg)
«ТРІУМФ МАРСА»
Ілюстрація до «Echo głosu wołającego na puszczy…» С. Яворського. Гравер І. Щирський. 1689 р.
Відбиток з мідної пластини (відтворення гравюри 1689 року)
В 1689 р. у друкарні Києво-Печерської лаври було надруковано панегірик «Echo głosu wołającego na puszczy…» («Відлуння голосу волаючого в пустелі…») Стефана Яворського, письменника і богослова, професора Києво-Могилянської академії, постриженого у ченці архімандритом лаври Варлаамом Ясинським. «Echo głosu…» присвячено гетьману Івану Мазепі, благодійнику самого автора і Києво-Печерської лаври. Панегірична поема з нагоди 50-річчя гетьмана мала 7 ілюстрацій Івана (у чернецтві Інокентія) Щирського, виконаних у техніці мідьориту (гравюри на міді). Алегоричні гравюри панегірика мають моральний, релігійний й поетичний сенс, а супровідні вірші послідовно інтерпретують духовні і мілітарні ідеї. Метою панегірика було оспівування гетьмана Івана Мазепи за мужність і звитягу в боротьбі з ворогами православ’я та українського народу.
На гравюрі, обрамленою вибагливою маньєристичною рамкою, Іван Мазепа в лицарських обладунках сидить у колісниці, запряженою двійкою левів, що прямує до тріумфальної арки. Видатний державець ототожнюється із Марсом у супровідному віршованому тексті латиною: «Cuam bene Marte ferex ruit at fastigia Virtus!» («Хороше як веде до вершини Марсова доблесть!»). Колісниця гетьмана над левами має девіз: «Fortitudine duce» («Під проводом хоробрості»). Під колесами зображені переможені вороги та їх потрощена зброя.
Тріумфальну арку увінчує півмісяць і шестипроменева Віфлеємська зірка – елементи гербу Курч (Князь), який використовував гетьман Мазепа. Над аркою геральдична стрічка має напис «Luna triumphalem praestat victoribus arcum» («Місяць дарує переможцям тріумфальну арку»). Під місяцем стрічка із цитатою з поеми «Енеїда» Вергілія: «Sic itur ad astra» («Так ідуть до зірок»). За аркою праворуч розташовано ще один елемент герба Курч: увінчаний латинською літерою V хрест, що спирається на горизонтальну основу (можливо, якір), де один кінець гострий, а інший – тупий. Хрест символізує мужність та вірність православній вірі у борні проти ворогів. За ним елементи військової доблесті – списи, алебарди, стяги, пірначі, шаблі тощо; над ними гетьманська булава і пальмова гілка, з’єднані лавровим вінком. Над ними розташовано девіз, запозичений від Ордену Золотого руна: «Pretium non vile laborum» («Нагорода не поступається подвигу»). Символіка образу Золотого руна така: вівця - уособлення невинності, золото символізує високу духовність, подорож аргонавтів є алегорією духовного зростання через душевне очищення. У віршованому тексті панегірика автор теж згадує про здобуття героєм давньогрецьких мифів аргонавтом Ясоном Золотого руна, таким чином вводячи міфологічні мотиви в прославлення доблесті гетьмана.
Гравюра «Тріумф Марса» уособлює історичну велич видатного гетьмана, символ боротьби України за незалежність і ідентичність, славне минуле нашого народу. Сучасні технології дозволяють відтворити всі особливості оригіналу.
ГЕРБ ВІЙСЬКА ЗАПОРІЗЬКОГО
Технічні характеристики:
Розмір відбитка: h20,7xb15,0 cм.
Папір: "Filc", білий з тонуванням.
Колір чорнила: чорний.
Наклад: 100 примірників.
Гравюра відтворена з зображенням герба «СИЛЬНОГО ВІЙСЬКА ЙОГО КОРОЛІВСЬКОЇ
МИЛОСТІ ЗАПОРОЗЬКОГО». Зображення козака із самопалом на плечі та шаблею на боці
вперше названо саме козацьким гербом, який був атрибутом соціально ідентифікації -
засіб підтвердження козацьких претензій на вольності.
У нижній частині гравюри відтворено вірш «ВІРШІ НА ЖАЛІСНИЙ ПОГРЕБ
ШЛЯХЕТНОГО ЛИЦАРЯ ПЕТРА КОНАШЕВИЧА-САГАЙДАЧНОГО» (1622), з видання
знаменитої декламації ректора Київської братської школи Касіяна Саковича.
Ця гравюра є не лише мистецьким витвором, а й важливим історичним документом,
що відображає символіку та ідентичність Запорізького війська. Герб із зображенням
козака символізує силу, мужність та незалежність козацтва, яке відігравало важливу роль
в історії України. Він слугував підтвердженням козацьких претензій на свої права та
вольності, і був знаком їхньої соціальної ідентифікації.
Вірш, відтворений у нижній частині гравюри, присвячений жалобі за
Петром Конашевичем-Сагайдачним, видатним військовим діячем і лицарем, який
залишив значний слід в історії України. Цей текст, написаний Касіяном Саковичем,
підкреслює важливість та героїзм Сагайдачного, його внесок у розвиток козацтва та
оборону українських земель.
Мистецька цінність цієї гравюри полягає у її високій деталізації та майстерності
виконання. Відтворення герба та вірша дозволяє зберегти пам'ять про важливі історичні
події та особистості, які вплинули на формування української національної ідентичності.
Гравюра із зображенням герба «СИЛЬНОГО ВІЙСЬКА ЙОГО КОРОЛІВСЬКОЇ МИЛОСТІ
ЗАПОРОЗЬКОГО» була виготовлена з використанням мідної пластини. Мідь дозволяла
граверам досягати чітких і тонких ліній, що було особливо важливо для зображення
гербів та інших символічних зображень, де деталі відіграють важливу роль.
Використання мідної пластини забезпечувало створення стійких і якісних відбитків, що
робило гравюру не лише історично значущою, але й естетично привабливою.
Завдяки сучасним технологіям, ця гравюра зберігає всі особливості оригіналу, що
дозволяє поціновувачам мистецтва та історії доторкнутися до славного минулого
ГЕТЬМАН САГАЙДАЧНИЙ
Технічні характеристики:
Розмір відбитка: h20,7xb15,0 cм.
Папір: "Corona" 630/L G/MQ 310 LISCIA, колір білий з тонуванням.
Колір чорнила: чорний.
Наклад: 100 примірників.
Гравюра відтворена з портрета 1622 р. з книги К.Саковича, на якій зображений
Гетьман Війська Запорозького Петро Конашевич-Сагайдачний. Гетьман
Конашевич-Сагайдачний, організатор багатьох успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, зображений на коні з булавою у правій руці, сагайдаком із луком на поясі справа та колчаном зі стрілами з лівого боку.
Ця гравюра є не лише художнім зображенням відомого козацького лідера, але й символом доблесті та військової слави українського народу.
Петро Конашевич-Сагайдачний відігравав ключову роль у зміцненні козацької держави,
його військові та дипломатичні таланти зробили його однією з найвпливовіших
постатей свого часу.
Зображення гетьмана на коні з булавою підкреслює його владність та рішучість, а
також відображає традиційний образ козацького ватажка. Сагайдак із луком і колчан зі стрілами символізують його військову майстерність та готовність до бою.
Ця гравюра, виконана з високою деталізацією, демонструє не лише зовнішній вигляд Сагайдачного, але й передає його внутрішню силу та рішучість. Завдяки сучасним технологіям відтворення, гравюра зберегла всі тонкощі оригінального зображення, що робить її безцінним надбанням для істориків та поціновувачів української культури.
Гравюра, відтворена з портрета 1622 року з книги К.Саковича, на якій зображений
Гетьман Війська Запорозького Петро Конашевич-Сагайдачний, була виготовлена з
використанням мідної пластини. Використання мідної пластини забезпечувало створення чітких і контрастних відбитків, що робило гравюру не лише історично цінною, але й візуально привабливою. Завдяки мідній пластині ця гравюра зберегла всі тонкощі
оригінального зображення, що дозволяє сучасникам доторкнутися до духу епохи і
оцінити мистецьку майстерність творця.
Мистецька цінність цієї роботи полягає в її здатності передати дух епохи та зберегти
пам'ять про одну з найвидатніших постатей в історії України.
Комментариев нет:
Добавлять новые комментарии запрещено.